ПЕРЕКЛАД:
АНЖЕЛА: Вчора Університет Вашингтону прислав мені та Ерику зарахування у гуртожиток.
Я буду у найвіддаленішому гуртожитку від корпусу. Ерик – у найближчому, звичайно ж.
Щось не так?
БЕЛЛА: Ні, чому ти так думаєш?
АНЖЕЛА: Ну, по-перше, Едвард завжди з тобою, по-друге, ти продовжуєш дивитися у вікно, ніби надієшся, що він з"явиться та заспіває тобі серенаду чи щось таке.
БЕЛЛА: Жахливо.
АНЖЕЛА: Добре, мовчу.
БЕЛЛА: Ні, все впорядку….. Хоча…..
Добре. Ти пам»ятаєш Джейкоба Блека?
АНЖЕЛА: Ааа…зрозуміла. Едвард ревнує…
БЕЛЛА: Ти говориш так наче це очевидно.
АНЖЕЛА: Хіба це не так?
АНЖЕЛА: Я бачила як Джейкоб дивиться на тебе. Едвард також це бачив, він лише людина. Він реагує як будь-який інший хлопець.
БЕЛЛА: Я думаю, все набагато більше заплутано.
АНЖЕЛА: Називай речі своїми іменами, Белла: РЕ-В-НІСТЬ!!!
БЕЛЛА: Я говорила Джейку, що відчуваю. Він розуміє.
АНЖЕЛА: Зрозуміло, значить ти називаєш це – ЗАПЕРЕЧЕННЯ!!
БЕЛЛА: Ти вважаєш мене ідіоткою?
АНЖЕЛА: Ні, просто це все трішки очевидно…
БЕЛЛА: Кожен мій крок ранить когось.
АНЖЕЛА: Белла, вони дорослі хлопці. Можуть самостійно приймати рішення. Не хвилюйся, все наладиться. Це не питання життя чи смерті…
БЕЛЛА: Так
При копіюванні матеріалу обов'язкове